Локальні стандарти накладання пов'язок: як розробити

11 січня 2021
1742
Середній бал: 5 із 5

Під час розроблення локальних стандартів накладання пов'язок головна медсестра має послуговуватися наказом № 460, науково-практичною, методичною літературою. Перегляньте загальні правила накладання пов'язок та рекомендації щодо розробки стандартів

Індикатори якості ► розробка + зразки документів

Згідно зі Стандартами акредитації, затвердженими наказом МОЗ від 14.03.2011 № 142 (далі — Стандарти акредитації), під час акредитації ЛПЗ відповідна комісія оцінює:

  • наявність у закладі затверджених стандартів сестринського (медичного) догляду і системи оцінювання якості їх виконання (п. 1.16 Стандартів акредитації)
  • здійснення головною медичною сестрою контролю за дотриманням стандартів сестринського (медичного) догляду (п. 1.17 Стандартів акредитації)
  • наявність затверджених правил та інструкцій виконання маніпуляцій та процедур (п. 1.18 Стандартів акредитації)

NB! Для отримання найвищого балу такі стандарти мають бути розроблені для кожного структурного підрозділу закладу та містити максимальну кількість алгоритмів виконання медсестринських маніпуляцій.

Під час розроблення алгоритмів головні медичні сестри мають керуватися Протоколами медичної сестри (фельдшера, акушерки) з догляду за пацієнтом та виконання основних медичних процедур та маніпуляцій, затвердженими наказом МОЗ від 01.06.2013 № 460 (далі — Протоколи № 460).

Десмургія: правила накладання пов'язок

Локальні стандарти мають містити не лише алгоритми виконання маніпуляцій, а й короткі відомості про медичний розділ, основні поняття, наукові досягнення тощо.

Тобто при розробленні документів варто з’ясувати, як науковці визначають термін «десмургія», за яких станів без перев’язування неможливо досягти бажаного лікувального ефекту, які матеріали доцільно використовувати для накладення пов’язок тощо.

Десмургія — розділ хірургії, у межах якого визначають методи застосування та техніку накладення пов’язок для захисту ран, патологічно змінених та ушкоджених тканин від зовнішніх чинників.

✅✅✅ Накладання бинтових пов'язок: алгоритм

Які правила накладання і застосування пов'язок

Пов’язки накладають у разі:

  • ушкодження м’яких тканин і кісток
  • опіків та обмороження
  • патологічно змінених ділянок шкіри, слизових оболонок тощо (внаслідок висихання, вторинного інфікування, механічних ушкоджень)
  • потреби знерухомити (іммобілізувати)

Окрім цього, саме пов’язки дають змогу протягом тривалого часу утримувати лікарські засоби безпосередньо на місці ураження, перев’язувальні матеріали добре поглинають рідини, виділені з рани, та сприяють її швидшому загоєнню.

Перев’язування незамінне для тимчасової та остаточної зупинки кровотечі, фіксації суглобів та уламків кісток у разі вивихів та переломів, для корекції вроджених та набутих деформацій кінцівок.

Перев'язувальний матеріал для накладання повязок

Для накладання повязок можуть використовувати марлю і вироби з неї (кульки, тампони, турунди, серветки, бинти), вату (білу і сіру — негігроскопічну), бавовняну і лляну тканину, лігнін.

Марлю виготовляють із пухкої знежиреної бавовняної тканини, тому вона добре поглинає рідину. З гігроскопічної марлі виготовляють великі і малі серветки, тампони, турунди, кульки і бинти. Перед використанням перев’язувальний матеріал стерилізують.

Серветки виготовляють із квадратних шматків марлі різної величини, складаючи їх у кілька разів із загорнутими всередину краями (щоб у рану не потрапили нитки).

Серветки, змочені лікарською речовиною, прикладають до рани з лікувальною метою, а без ліків — щоб захистити ушкоджену шкіру від потрапляння інфекції та механічних подразників.

Тампонами називають довгі смужки марлі різної ширини із загорнутими всередину краями. Їх вводять у рани для зупинення кровотечі або для зменшення відтоку вмісту з рани.

Різновидом тампонів є турунди — довгі тонкі смужки марлі із загорнутими всередину краями, які так само використовують у невеликих ранах.

Марлеві кульки виготовляють із невеликих шматочків марлі із загорнутими всередину краями, складеними у вигляді пластинки з 3—4 кутами.

Марлеві кульки використовують для оброблення та осушення поверхні рани, оброблення її країв.

Марлеві бинти можуть мати різну довжину і ширину. Вони дають змогу закріпити пов’язку на тілі пацієнта. Бинти також застосовують для фіксації іммобілізуючих пов’язок (гіпсових, транспортних шин). Розрізняють бинти:

  • вузькі (шириною 3, 5, 7 см) для перев’язування пальців кисті і стопи
  • широкі (14—16 см) для перев’язування грудної клітки, молочної залози і стегна
  • середні (10—12 см) для перев’язування голови, кисті, передпліччя, стопи і гомілки

Бинт складається з головки та хвостика. У свою чергу головка має черевце (опукла частина) і спинку.

Вату виготовляють із бавовни. Розрізняють білу гігроскопічну (має високу всмоктувальну здатність, завдяки чому збільшує поглинаючі властивості пов’язки.

Сіру, або компресійну, негігроскопічну вату застосовують у хірургії як м’яку підкладку при накладанні шин і гіпсових пов’язок, а також як матеріал, що затримує тепло (зігріваючий компрес).

Також для накладення пов’язок використовують лігнін, що має хороші поглинаючі властивості. Матеріал виробляють із деревини фабричним шляхом.

Можна розглядати ще багато аспектів накладення пов’язок, наводити цікаві факти та давати корисні рекомендації, що ми продовжимо робити у наступних номерах. А поки пропонуємо одразу визначитися зі структурою відповідної робочої папки, яку ви систематично доповнюватимете новою інформацією.

Локальний стандарт не має бути схожим на хаотичні непов’язані уривки інформації, знайденої в інтернеті чи передрукованої з книжок. Матеріали варто розміщувати за певним принципом, наприклад, згідно з класифікацією пов’язок, наведеною у Схемі.

Класифікація пов'язок

Локальні стандарти накладання пов'язок: як розробити

Скачати

logo