Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населення

2
Персонал повинен постійно підвищувати грамотність населення з питань права на здоров’я, пояснювати причини порушення окремих положень законодавства та знаходити шляхи подолання конфліктів між користувачами медичних послуг та лікарями, адміністрацією закладу охорони здоров’я

Кваліфікаційний рівень будь-якого медичного працівника визначається не лише вмінням виконувати ті чи ті медичні маніпуляції, а й дотриманням основ біомедичної етики та обізнаністю у сфері охороноздоровчого права. Середній медичний персонал, повсякчас спілкуючись із пацієнтами, має підвищувати медико-юридичну грамотність населення, консультувати щодо особливостей правової взаємодії у системі «заклад охорони здоров’я — медичний працівник — пацієнт».

Право на здоров'я: підвищуємо грамотнысть населенняЧитайте: "Положення про передатестаційну комісію: зразок"

Право на здоров’я з юридичної точки зору

Забезпечення здоров’я населення та діяльність, спрямована на його збереження і зміцнення, є важливою функцією держави. Низкою нормативно-правових документів, зокрема Конституцією України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (далі — Конституція України), Основами законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801-XII (далі — Основи законодавства про охорону здоров’я), Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV, охорона здоров’я визнається пріоритетним напрямом державної політики та одним з основних чинників національної безпеки країни. Цими документами здоров’я фізичної особи проголошене вищою соціальною цінністю. Також стверджується невід’ємне право кожної людини на життя, захист якого є обов’язком держави: кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, при цьому в державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Крім того, мережа таких закладів не може бути скорочена.

Середній медичний персонал має знати, що у галузевому цивільному законодавстві здоров’я фізичної особи набуває правового режиму немайнового блага. Проте поняття «здоров’я фізичної особи» не має однозначного тлумачення.

У статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я зазначено, що здоров’я — це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Це не лише особисте, а й суспільне благо, тому воно містить як поняття суспільного здоров’я, так і поняття здоров’я індивідуального.

До сфери публічного права належить поняття суспільного здоров’я та його забезпечення, що відбувається насамперед з урахуванням державного інтересу. Поняття індивідуального здоров’я навпаки є категорією приватно-правовою, що реально характеризує основу приватного інтересу фізичної особи та становить особисте немайнове благо.

Здоров’я як особисте немайнове благо є комплексним поняттям, що виявляється не лише в тілі людини, а і в психічних процесах, стан яких також впливає на організм. Так, психічне здоров’я означає психічний стан організму, що характеризується сукупністю установок, якостей та функціональних здібностей, які дозволяють особі адаптуватись до середовища. З юридичної точки зору психічне здоров’я є складовою загального здоров’я фізичної особи і характеризується цілісністю та узгодженістю всіх психічних функцій організму, що забезпечують насамперед внутрішнє відчуття суб’єктивного психічного комфорту, а також здатність до цілеспрямованої усвідомленої діяльності та адекватної форми поведінки.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотнысть населенняЧитайте: "Информированное добровольное согласие пациента: принципы, документация, юридические аспекты"

Трактування права на здоров’я в Україні та за її межами

Одним з основних питань медичного права є нормативне забезпечення прав людини у медичній сфері. Від того, наскільки якісною є юридична база щодо прав громадян у сфері охорони здоров’я, залежить успішний динамічний розвиток як медичного права зокрема, так і держави в цілому. Нерозв’язані проблеми забезпечення прав людини у сфері медичної діяльності існують у багатьох сучасних країнах, і Україна не є винятком.

Нині використовують різну термінологію щодо означення правових відносин у сфері медицини: медичне право, охороноздоровче право, окремо вирізняють також фармацевтичне право тощо. Щодо законодавства України, то у Цивільному Кодексі України на сьогодні наведено низку прав, що пов’язані зі здоров’ям:

  • право на усунення небезпеки, яка загрожує здоров’ю;
  • право на охорону здоров’я;
  • право на медичну допомогу;
  • право на інформацію про стан свого здоров’я;
  • право на таємницю про стан здоров’я тощо.

Очевидно, що на сьогодні права фізичної особи щодо власного здоров’я мають охоронний характер. Однак держава повинна не лише гарантувати фізичній особі право на охорону її здоров’я, а й забезпечити реальну правову можливість задовольняти свої інтереси у цій сфері. Так, серед міжнародно-правових документів, що містять положення, присвячені правам громадян у сфері медичної діяльності, основоположним є Загальна декларація прав людини, прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 pоку. У статті 25 декларації проголошено, що кожна людина має право на такий життєвий рівень (зокрема їжу, одяг, житло, медичний догляд і соціальне обслуговування), який потрібен для підтримки здоров’я та добробуту.

Щодо пострадянських країн, то 29 жовтня 1994 pоку Міжпарламентською Асамблеєю держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав було затверджено Хартію соціальних прав і гарантій громадян незалежних держав, що гарантує право громадян на безоплатну медичну допомогу в необхідних обсягах, включаючи амбулаторно-поліклінічне обслуговування. Йдеться і про візити лікаря додому, і про спеціалізоване обслуговування в лікарнях, поліклініках, і про забезпечення населення лікарськими засобами та предметами догляду за хворими. Документ передбачає пільговий порядок забезпечення медикаментами і засобами протезування інвалідів, учасників Великої Вітчизняної війни і прирівняних до них категорій осіб.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Диспансеризація: організація заходів, відповідальність та порядок проведення"

 

Правовий статус громадян України у сфері охорони здоров’я

Середній медичний персонал має знати, що правовий статус як характеристика прав, свобод та обов’язків громадянина у сфері медичної діяльності характеризується певними особливостями. Зокрема, виділяють декілька видів правових статусів:

  • загальний правовий статус — перелік прав, обов’язків і видів відповідальності, які відповідно до Конституції України визначаються для всіх громадян нашої держави (зокрема, кожний має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно);
  • спеціальний правовий статус — перелік прав, обов’язків і видів відповідальності окремої категорії людей (вагітних жінок і матерів, неповнолітніх, військовослужбовців, літніх громадян, інвалідів тощо);
  • індивідуальний правовий статус — перелік прав, обов’язків і видів відповідальності конкретної особи (найбільш динамічний варіант правового статусу, оскільки він залежить від професії, віку, статі людини).

Відповідно до суб’єкта реалізації охороноздоровчого права виділяють основні, спеціальні та особливі права людини у сфері охорони здоров’я.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Відпустки медичних працівників – складаємо графік"

 

Основні права, проголошені міжнародними актами та гарантовані Конституцією України, належать усім людям і містять норми, спрямовані на розвиток людини, зміцнення її здоров’я та захист від неправомірного посягання на нього.

Спеціальних прав у сфері медичної діяльності набувають усі, хто звернувся за медичною допомогою до закладів охорони здоров’я, тобто став суб’єктом специфічних відносин у статусі пацієнта.

Особливі права людини у сфері охорони здоров’я становлять права окремих категорій фізичних осіб, яких розподіляють на групи відповідно до віку, стану здоров’я, заняття певними видами діяльності, проживання у визначених районах тощо. Основи законодавства про охорону здоров’я регламентують права неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів, працівників підприємств із шкідливими та небезпечними умовами праці, військовослужбовців тощо, але не визначають прав літніх осіб, членів сімей ув’язнених та інших особливих категорій населення.

Проблемою і для лікарів, і для користувачів медичних послуг, і для юристів є те, що права пацієнта не згруповані в одному джерелі права, а розкидані по різних нормативних актах, зазвичай відомчого характеру. Протягом просвітньої роботи медичні працівники мають пояснити пацієнтам, що крім належності до певної категорії осіб з визначеним правовим статусом, велике значення має можливість реалізувати надані права. На жаль, нині не всі норми законодавства України виконуються або впроваджені лише частково, адже існує низка проблем, зумовлена як недостатнім фінансуванням, так і неузгодженістю правової системи країни в цілому.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Наркологический осмотр: порядок и документация"

 

Основні проблеми щодо реалізації прав населення у медичній сфері

Будь-яке право людини, в тому числі в галузі медицини, потребує чіткого механізму реалізації, прописаного у відповідному підзаконному акті. Розрізняють такі напрями забезпечення прав людини у сфері медичної діяльності:

  • нормативно-правовий (створення юридичних документів, що містять механізми реалізації прав громадян);
  • організаційний (створення умов, за яких стає можливою реалізація прав громадян);
  • фінансово-економічний (збільшення витрат на охорону здоров’я у бюджетах різних рівнів, реалізація цільових програм);
  • інформаційний (діяльність засобів масової інформації, спрямована на інформування громадян про права).

Необхідно пояснювати пацієнтам, що робота за цими напрямами активно ведеться в усіх закладах охорони здоров’я України. Проте існує багато проблем і суперечностей, з якими повсякчас стикаються у своїй роботі як організатори охорони здоров’я, лікарі, пацієнти (користувачі медичних послуг), так і юристи, які практикують у сфері медичного права.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Современные виды анестезии"

 

Порушення права на медичну допомогу

Хоча Конституція України гарантує усім громадянам, іноземцям та особам без громадянства, які живуть на території України, безоплатну медичну допомогу, на сьогодні держава не має можливості забезпечити її фінансування на належному рівні.

Інколи доводиться попереджувати пацієнтів, що проблеми з фінансуванням сприяли поширенню практики благодійних внесків у закладах охорони здоров’я. У деяких випадках без цього внеску відмовляються надавати медичну допомогу чи виписувати зі стаціонару, не видають медичну документацію, довідки тощо. Це є порушенням прав пацієнта, тому що в такому разі він був вимушений зробити внесок. Оскільки ці гроші документуються як кошти, надані пацієнтом добровільно, вже не можна повернути їх як сплачені незаконно.

В основі більшості порушень прав пацієнтів у сфері охорони здоров’я лежить не стільки матеріальний аспект, скільки нехтування етичними нормами. Іноді відвідувачам закладів охорони здоров’я відмовляють у необхідній медичній допомозі, поки вони не зроблять благодійний внесок на користь лікарні, центру швидкої медичної допомоги тощо. Така ситуація потребує розв’язання у судовому порядку, особливо якщо людині необхідне термінове хірургічне втручання (адже у цьому разі відмова у наданні медичної допомоги може призвести до трагічних наслідків).

У багатьох випадках державні заклади охорони здоров’я не можуть забезпечити безкоштовне обстеження та лікування, що потребують використання такого сучасного обладнання, як УЗД чи комп’ютерна томографія. Подібні послуги можна отримати лише за плату. Як наслідок, велика частка населення, особливо пенсіонери та мешканці сільських районів, через низькі доходи не має доступу до належного обстеження та лікування. Спроби місцевих управлінь охорони здоров’я встановити квоти на використання такого обладнання щодо соціально вразливих груп ведуть лише до зростання корупції.

Отже, порушення права на безоплатну медичну допомогу становить чи не найбільшу проблему у галузі охорони здоров’я. З одного боку, неефективність вітчизняної системи охорони здоров’я призводить до порушення прав людини на доступ до гарантованої медичної допомоги. З другого боку, критична ситуація, що склалася, може розглядатися як основа для формування нової системи, нових правових і фінансових відносин між медичними працівниками, пацієнтами, закладами охорони здоров’я тощо. Поширення практики благодійних внесків створює необхідність контролю за використанням цих коштів, що ініціює розвиток громадських організацій пацієнтів. Співпраця подібних спілок із закладами охорони здоров’я сприяє істотному підвищенню рівня медичної допомоги. Адже благодійні внески можуть існувати в сучасних реаліях і бути справді благодійними.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Профілактика туберкульозу серед медпрацівників: пам’ятка від МОЗ"

Порушення права на усвідомлену згоду

 Середній медичний персонал має знати, що майже у кожному випадку звернення за медичною допомогою має місце порушення права на усвідомлену згоду. Згідно зі статтею 7 Основ законодавства про охорону здоров’я кожна людина має право на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі чинники ризику та їх ступінь. Стаття 39 цього закону вказує, що медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.

На жаль, тут не вказується ще одна вимога, передбачена міжнародними стандартами: медичні працівники зобов’язані надати інформацію про можливі ризики запропонованого обстеження та лікування, а також можливі альтернативні варіанти обстеження та лікування у разі їх наявності.

Інформація щодо захворювання та методів обстеження і лікування має надаватися у доступній формі, зрозумілою для пацієнта мовою. «Зрозумілість» передбачає загальну доступність повідомлення, з роз’ясненням медичної термінології, якщо пацієнт її не знає.

На практиці пацієнтам не завжди надають таку інформацію, особливо у разі амбулаторного лікування, у тому числі за призначення антибіотиків, психотропних препаратів тощо. Медичні працівники мають розповідати про дію таких ліків та про можливі ускладнення у разі їх застосування.

Медичні сестри мають попередити пацієнта, що у випадку надання стаціонарної медичної допомоги йому можуть запропонувати підписати документ про згоду із призначеним лікуванням та можливими наслідками. Зазвичай порушенням є те, що ніякої інформації щодо запланованих обстеження та лікування, особливостей захворювання пацієнта, можливих ризиків у цьому тексті не наводиться, а отримання усних роз’яснень залежить від наполегливості пацієнта.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Організація роботи пральні в лікарні: пам'ятка"

  

Іноді недостатнє інформування зумовлене переконаннями лікаря щодо неефективності альтернативного лікування. Також медичні працівники можуть не надавати хворому або його рідним потрібної їм інформації через брак часу, побоювання негативних психологічних реакцій тощо. У такому разі наполегливі пацієнти звертаються до середнього медичного персоналу. Оскільки медичні сестри не володіють всією інформацією, то отримана відповідь буде неточною, може призвести до конфлікту.

У медичній практиці одного із закладів охорони здоров’я стався такий випадок. Хірург провів операцію досить вдало, але пацієнт ще не вийшов із наркозу, був на керованому диханні, тож робити будь-які прогнози було зарано. Пояснивши це стурбованим рідним хворого, хірург пообіцяв вранці наступного дня надати більш детальну інформацію. Втім, близькі пацієнта такою відповіддю не задовольнилися і вночі спробували за матеріальну винагороду здобути відомості про стан прооперованого у чергової медичної сестри. Медичний працівник відповіла досить лаконічно: «Подивилася пацієнта — лежить у післяопераційній, не дихає», — маючи на увазі, що апарат керованого дихання ще не від’єднано. Проте рідні хворого зрозуміли відповідь буквально
і, викликавши хірурга, звинуватили його у невдало проведеній операції та загибелі пацієнта.

Останнім часом у низці закладів охорони здоров’я стали застосовувати електронні бланки усвідомленої згоди пацієнта з кожної нозології і виду захворювання, які містять певну інформацію, викладену доступною мовою. Пацієнт читає такий бланк, за потреби ставить лікарю запитання, і, отримавши на них відповіді, власноруч підписує. Такі бланки хоча і не містять всієї необхідної для прийняття рішення інформації, але є серйозним кроком у реалізації права пацієнта на усвідомлену згоду. Вони можуть бути доказом попередження про можливі наслідки призначеного лікування, а також згоди пацієнта у разі судового розгляду, прокурорської або адміністративної перевірки. Втім, ця практика можлива лише у разі дієздатності пацієнта (отже, в педіатричних, психіатричних, реанімаційних і деяких інших відділеннях мають бути розроблені інші підходи щодо забезпечення права інформованої згоди).

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Приміщення лікарні: вимоги до архітектури й облаштування"

 

Порушення права на заміну лікуючого лікаря та вибору закладу охорони

 Ще одним важливим питанням залишається право пацієнта на заміну лікуючого лікаря чи обслуговування в іншому закладі охорони здоров’я. Оскільки тарифні сітки і штатні розписи таких закладів формуються за територіальним принципом, що дістався у спадок від радянської системи прописки, розрахунок робиться за кількістю людей, зареєстрованих на певній території. Зрозуміло, що відтік пацієнтів від недосвідченого лікаря до висококваліфікованого фахівця призводить до збільшення завантаженості частини медичних працівників, при цьому їхня заробітна плата не збільшується. Саме тому інколи з’являється необхідність пояснити хворому, що на заяву про заміну лікуючого лікаря він може отримати негативну відповідь, оскільки всі спеціалісти гранично завантажені.

З іншого боку, можливість вибору лікуючого лікаря за заявою насправді є лише ілюзією забезпечення відповідного права пацієнта, адже у будь-якому разі він змушений обирати лише з лікарів тієї поліклініки, до якої прикріплений, і стосується це тільки дільничного терапевта. Вузьких спеціалістів обирати не доводиться, тим більше що поліклініки ними, як правило, недоукомплектовані.

Також пацієнту нерідко відмовляють у наданні медичної допомоги у разі реєстрації за паспортом в іншому районі. У такому випадку написання хворим заяви на ім’я головного лікаря закладу охорони здоров’я, медичний працівник якого відмовляє у наданні медичної допомоги, з посиланням на норми законодавства України зазвичай допомагає розв’язати конфлікт.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Постконтактна профілактика ВІЛ-інфекції у медичних працівників"

Порушення права на збереження таємниці про стан свого здоров’я

Відповідно до Основ законодавства про охорону здоров’я пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. 27 квітня 2007 року до статті 391 було внесено доповнення про заборону «вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта». Це право чітко визначене законодавством, і за його порушення передбачено відповідальність, однак насправді конфіденційність вдається зберегти не завжди. Так, у багатьох закладах охорони здоров’я можна здобути медичну інформацію про будь-яку особу, зателефонувавши лікарю від її імені або отримавши її медичні документи в реєстратурі лікарні, представившись пацієнтом.

Медичний персонал має інформувати пацієнтів, що у липні 2006 року Печерським районним судом міста Києва було винесено рішення, що вимога надавати інформацію про діагноз особи за місцем роботи порушує основні конституційні права. Відповідно до цього Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство праці та соціальної політики України, Фонд соціального страхування від тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань спільним наказом від 24.11.2006 № 774/438/207-ос/719 внесли зміни до тексту Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності. Отже, було додано таке речення: «Діагноз первинний, діагноз остаточний і шифр МКХ-10 вносяться виключно за письмовою згодою хворого. В іншому випадку первинний і остаточний діагнози, а також шифр МКХ-10 не вказуються».

Як бачимо, заборона стосується не тільки діагнозу, а і його шифру, оскільки сьогодні використовуючи такі інформаційні технології, як інтернет, з’ясувати, що означає певний шифр, не складно. З іншого боку, наявність на лікарняному листку штампу того чи того закладу охорони здоров’я, наприклад, психіатричного чи онкологічного, і без конкретного діагнозу несе в собі інформацію, розголошення якої порушує права пацієнтів.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Працевлаштування інвалідів у медичному закладі"

 

У багатьох випадках заклади охорони здоров’я змушені порушувати закон через вимоги працівників фондів соціального страхування проставляти діагнози у листках непрацездатності, які підлягають оплаті. Якщо медичний персонал і дотримується нерозголошення лікарської таємниці, то соціальні працівники часто нехтують правом їхніх клієнтів на конфіденційність.

Медичні сестри мають пам’ятати, що нерідко право на конфіденційність порушується і внаслідок недбалого зберігання медичної документації. Досить поширена практика, коли в лікарні, поліклініці чи санаторії результати аналізів складаються на один стіл, звідки їх забирають працівники відділень чи хворі. Іноді пацієнту (або його рідним) пропонують особисто проглянути всю стопку лабораторних висновків, щоб знайти потрібний. Таким чином результати медичних обстежень багатьох пацієнтів стають доступними для сторонніх людей.

Якщо порушення конфіденційності стосується таких соціально небезпечних хвороб, як СНІД, розкриття інформації може призвести до важких наслідків для пацієнта, його життя в суспільстві, вплинути на соціальні відносини, роботу, навчання. Часто медичні працівники розголошують інформацію випадково, але іноді вони роблять це свідомо, вважаючи, що таким чином попереджають інших про небезпеку зараження.

На жаль, частіше джерелом розголошення (цілеспрямованого або випадкового) конфіденційної медичної інформації стає середній та молодший медичний персонал, який менше, ніж лікарі, проінформований про відповідальність за такі дії.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Медична сестра кабінету щеплень: роль в проведенні вакцинації"

  

Ненадання доступу до інформації щодо стану власного здоров’я

 Слід звернути увагу, що чимало правових порушень у галузі медицини трапляється у сфері забезпечення права доступу пацієнтів до інформації про стан власного здоров’я. Після проходження лікування багатьом складно отримати медичну карту, де записана історія хвороби і повне лікування, а також медичні документи, що стосуються окремих процедур. Лікарі та медичні сестри, працівники реєстратури та інший персонал свідомо перешкоджають цьому, помилково вважаючи історію хвороби документом, призначеним винятково для фахового користування (табл.). Однак у більшості випадків шкоду може завдати саме приховування медичної інформації, а не її відкритість для пацієнта.

Право пацієнта на інформацію про стан свого здоров’я

Аргумент медичного працівника
щодо відмови надати пацієнту медичну документацію

Правова норма, відповідно до якої пацієнт має право на отримання медичної документації

Пацієнт не є медичним працівником, тому не зможе зрозуміти інформацію, що йому надається

Обов’язком медичного працівника є надання пацієнту інформації доступною йому мовою (в тому числі роз’яснення незрозумілих йому медичних термінів)

Знання діагнозу і всіх подробиць лікування можуть зашкодити пацієнтові, а в деяких випадках становить небезпеку для його життя

Медичний працівник зобов’язаний у делікатній формі повідомляти пацієнту всю інформацію щодо стану його здоров’я

У лікаря немає часу пояснювати кожному пацієнту всі деталі, які йому все одно не потрібні, і надавати відповідну документацію

Пацієнт має право доступу до будь-якої медичної інформації щодо свого здоров’я

Медичною інформацією, яку можна надавати пацієнтам, є лише довідка або виписка про історію хвороби

На вимогу пацієнта лікар повинен надати йому відповідну медичну документацію, до якої відноситься не лише медична довідка або виписка з історії хвороби, а й медична карта, історія хвороби, результати лабораторних досліджень, рентгенологічні знімки, дані томографічних досліджень тощо

Будь-яка інформація щодо діагнозу та протікання захворювання може зашкодити пацієнту

Лікар має право обмежувати лише ту інформацію, що може погіршити стан здоров’я особи або здоров’я її батьків, опікунів, зашкодити процесу лікування

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Кабінет головної медсестри – облаштовуємо робоче місце"

 

Нехтування правовим статусом психічнохворих

 Медичні сестри спеціалізованих закладів охорони здоров’я мають знати, що правовий статус осіб, які страждають психічними захворюваннями, регулює Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III, основним положенням якого є презумпція психічного здоров’я і твердження, що діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов’язаних зі станом психічного здоров’я.

Наявність психічного захворювання створює низку специфічних проблем щодо забезпечення рівних прав таких пацієнтів. Зокрема, у них нерідко наявні хворобливі порушення сприйняття інформації та її критичного аналізу, що може стати причиною обмеження можливості доступу осіб із психічними захворюваннями до медичних послуг, особливо коли у них немає рідних, які можуть їм допомогти.

У деяких випадках медичні працівники зовсім відмовляються давати пацієнтам з психічними захворюваннями інформацію про можливі медичні послуги, пояснюючи це тим, що вони не здатні її сприймати. Однак одним із завдань медичного персоналу психіатричних закладів є саме доведення до пацієнта такої інформації в доступній та зрозумілій для нього формі. На жаль, цим пацієнтам досить складно домогтися реалізації своїх прав. Багато дискусій виникає і через питання надання невідкладної психіатричної допомоги таким хворим без їхньої згоди (нерідко проти їхньої волі).

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Документація медичної сестри — управлінця"

Перебуваючи на тривалому стаціонарному лікуванні та втративши внаслідок хворобливих змін особистості соціальні зв’язки, часто позбавлені спілкування з близькими, пацієнти психіатричних закладів охорони здоров’я потребують особливої уваги та чуйного ставлення з боку медичного персоналу. Насамперед медичні сестри та санітари психіатричних відділень мають:

  • володіти культурою спілкування, в жодному разі не принижувати пацієнтів, не провокувати агресію;
  • дотримуватися оптимальної дистанції спілкування, критично ставитися до висловлювань пацієнтів;
  • запобігати ситуаціям зловживання і порушення прав психічно-хворих пацієнтів;
  • давати змогу спілкуватися з іншими особами, зокрема з адвокатом або іншим законним представником, без присутності сторонніх осіб згідно з правилами внутрішнього розпорядку психіатричного закладу;
  • дозволяти пацієнтам повідомляти будь-яких осіб за вибором про надання їм психіатричної допомоги;
  • забезпечувати таємницю листування при відправці та отриманні будь-якої кореспонденції;
  • забезпечувати доступ до засобів масової інформації;
  • організовувати дозвілля, заняття творчою діяльністю та проведення релігійних обрядів;
  • дозволяти звертатися безпосередньо до керівника або завідувача відділення психіатричного закладу з питань надання психіатричної допомоги, виписки з психіатричного закладу та додержання прав пацієнтів;
  • надавати за можливості допомогу з отримання загальнообо-в’язкового державного соціального страхування або пенсії згідно з законодавством.

Варто зазначити, що цей обсяг прав максимально наближений до міжнародних стандартів. Згідно з законодавством рішення щодо обмеження прав осіб, яким надається психіатрична допомога, фіксується у медичній документації із зазначенням строку його дії та може бути оскаржене в судовому порядку. При цьому особа, позбавлена дієздатності за рішенням суду, не може бути самостійним учасником судових та інших процедур, в тому числі і оскаржити поставлений їй діагноз. Це знач-но ускладнює реалізацію прав психічнохворих, які не мають опікуна або втратили його. У такому разі лікарі та медичні сестри можуть бути єдиними, хто здатен захистити інтереси пацієнтів у суді.

Право на здоров'я: підвищуємо грамотність населенняЧитайте: "Психіатричний огляд: законодавство, порядок, види"

  

 

Особа, якій надається психіатрична допомога, або її законний представник мають право на ознайомлення з історією хвороби та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги. У випадках, коли повна інформація про стан психічного здоров’я особи може завдати їй шкоди, лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів мають право обмежити доступ до такої інформації.

Отже, щоб підвищити грамотність населення з питань права на здоров’я, медичні сестри мають орієнтуватися у законодавстві України, знати основи юриспруденції. Підвищити кваліфікацію середнього медичного персоналу у цій сфері можна на семінарах, що регулярно проводить кафедра медичного і фармацевтичного права Академії адвокатури України, на медико-правових конференціях, заходах Української медико-правової асоціації. У багатьох закладах охорони здоров’я є практика проведення лікарняних конференцій, зустрічей із пацієнтами, які можна використовувати для діалогу між медичними працівниками та хворими (їхніми рідними) щодо правових питань, запрошувати юристів — фахівців з медичного права на тематичні зустрічі, розглядати клінічні приклади тощо. В організації та проведенні подібних заходів важлива роль належить і головній медичній сестрі.         



Підписка на статті

Підпишіться на розсилку, аби не пропустити жодної важливої та цікавої статті. Це БЕЗПЛАТНО.

Освітні заходи

Школа

Перевірте свої знання та здобудьте нові

Взяти участь

Інтернет-магазин

Інтернет-магазин

Скористайтеся найбільш вигідними пропозиціями щодо передплати і станьте нашим читачем просто зараз

Живе спілкування з редакцією

Книжкова полиця

«Новий номер УЗОЗ»

Електронна книга «Нові протоколи медичної сестри: аналізуємо проект»

для передплатників е-журналу «Довідник головної медичної сестри»

Читати книгу

Спробуйте безплатно

Безплатний презентаційний номер е-журналу «Довідник головної медичної сестри» — чудова можливість ознайомитися з ним та оцінити корисність публікацій.




© Медична справа, 2017. Усі права захищено

Повне або часткове копіювання будь-яких матеріалів порталу, цитування, публікація їх анотованих оглядів допускаються лише з письмового дозволу редакції порталу.

Журнал «Управління закладом охорони здоров’я», свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ №11426-299Р від 11.07.2006.

Журнал «Довідник головної медичної сестри», свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: КВ №18737-7537Р від 14.02.2012.


 


  • Ми в соцмережах

Вітаємо на порталі! І даруємо санбюлетені

Зареєструйтеся — і гайда до розділу «Санбюлетені»:

• Ризики в роботі медичної сестри — вірусний гепатит В

• Перша допомога у випадку контакту із джерелом потенційного інфікування ВІЛ

Скачуйте безплатно
розміщуйте на інфостендах медичного закладу

У мене є пароль
нагадати
Пароль надіслано на пошту
Ввести
Я тут вперше
І отримати доступ на сайт Знадобиться лише хвилина!
Введіть ел. пошту або логін
Неправильний логін або пароль
Неправильний пароль
Введіть пароль
Упс! Файл доступний лише для зареєстрованих користувачів!

57 секунд на реєстрацію
І Ви отримаєте доступ до:
форм та зразків
фахових статей
найсвіжіших новин галузі
нормативних документів

У мене є пароль
нагадати
Пароль надіслано на пошту
Ввести
Я тут вперше
І користуйтеся матеріалами порталу «Медична справа»!
Введіть ел. пошту або логін
Неправильний логін або пароль
Неправильний пароль
Введіть пароль